Чехія давно виборола статус однієї з найпопулярніших країн для українських заробітчан. Вона близька географічно, зацікавлена в іноземних працівниках та пропонує їм хорошу зарплату.

Офіційно потрапити на роботу у Чехію не важко. А ще можна звернутися до компанії, яка допоможе підготувати весь пакет потрібних документів та легально поїхати працювати туди.

Чимало українців у Чехії заробляють гроші, набираються досвіду, а тоді повертаються на Батьківщину і відкривають тут свій бізнес.

Серед таких колишніх заробітчан – Олександр. Він не тільки багато працював у Чехії, а й знайшов там дружину. Згодом молоде подружжя переїхало у Львів і тут почало свою справу – відкрили кав'ярню Bricks за франшизою.

Ми поспілкувалися з Олександром та його дружиною Крістіною про роботу в Чехії, стимул переїхати в Україну та відкриття власного бізнесу.

- Коли ви вирішили поїхати в Чехію і що вас до цього спонукало?

Після навчання я пробував свої сили і знання в Україні. Працював торговим представником, але мене не влаштовували умови і заробітна плата. Потім я переїхав у Київ. Але там мене також трішки не влаштовував результат роботи. Адже після витрат на прожиття і оплати оренди квартири, мені не те що не залишалися якісь гроші, я йшов у «мінус».

Тому я вирішив поїхати на роботу у Чехію. У мене там давно живуть батьки і два рідні брати. Вони планують повертатися в Україну. Але батьки кажуть, що поки мають здоров’я і сили – будуть на заробітках. Бо в Україні пенсія невелика, а ми маємо будинок на Закарпатті, який треба опалювати і доглядати. Та й жити на щось треба.

Тому, тоді мене в Україні нічого не тримало. У 26 років я зібрав речі і поїхав у Чехію заробляти гроші.


- Як ви шукали роботу в Чехії?

Мені повезло і я не мав з цим проблем. У мене там рідні, тому роботу, як таку, я не шукав. Я одразу пішов працювати до брата на будівництво. За роботу мені платили певну ставку і помалу я вчився роботі майстра.

Паралельно я шукав ще одну роботу. Був час, що після однієї роботи, я ходив на іншу. Бували дні, коли я заробляв на підробітках досить багато – до 500 гривень за годину. Тоді я мав кран полагодити чи зремонтувати замок до дверей.

- Яка різниця між зарплатами у Чехії та в Україні?

Звичайно, різниця дуже велика. Якщо в Україні на будівництві платять близько 500-600 гривень за день, то у Чехії можна заробити від 1,4-1,5 тисячі і більше.

 - А як щодо  витрат на прожиття і відповідності до них зарплати?

Якщо у Чехію виїжджає хтось з молодої сім’ї, то я б точно радив їхати обом. Багато пар розлучаються, розходяться через відстань і життя в різних країнах. Чоловік у Чехії може заробити в середньому 30 тисяч корун, а жінка – 20 тисяч. За 15 тисяч вони можуть орендувати однокімнатну квартиру з хорошими умовами в Празі, ще 5-6 тисяч витратять на харчування.

Але 1000 доларів пара може легко відкладати у місяць, якщо обоє працюють. Це хороша сума і стимул, аби пробувати свої сили. Є звісно багато робіт, де обіцяють 120-130 корун на годину, але там треба самому оплачувати страхування і податки.

Загалом чехи дивляться на те, аби у потенційного робітника були в порядку усі документи. Так, якщо заробітчанин має легальні документи, може заробляти і 140 корун на годину, якщо не має – то 85-90 корун.

Та й мені здається, що небагато роботодавців хоче брати на роботу людину без легальних документів. Їм загрожують великі штрафи через це. Чим більша фірма – тим більшими можуть бути штрафи. Сума може сягати навіть до 1 мільйона корун.

- Хто стежить за цим і перевіряє документи у заробітчан?

За цим дивитися чужинецька поліція. Вони мають право перевіряти людей на вулицях, в громадському транспорті. Вони ходять не у поліцейській формі, а в цивільному одязі і мають під ним бойовий пістолет.

У поліцейських викликають підозри ті, хто говорить українською, російською чи іншою іноземною мовою. Тому вони можуть таких людей перевіряти.

Але якщо ви в Чехії легально, і маєте при собі необхідні документи, – вам немає чого боятися.

Але бувають різні випадки. За 2,5 роки мене один раз перевіряли. І це було не тоді, коли я працював у Чехії, а вже коли просто потім приїхав в гості до батьків по біометричному паспорту. Тоді поліцейські давали мені чіткі питання, і я чітко відповідав. Я їм навіть трішки збрехав. Вони мене запитали, з якою метою я приїхав у Прагу, а я сказав, що хочу з батьками побачитися і хорошого пива попити, бо в Україні такого немає. Насправді, я алкоголю не п’ю (сміється).

Тому поліцейські побачили, що все добре, потиснули мені руку і побажали гарно відпочити у Чехії.

- Вам було важко на початку, як тільки приїхали у Чехію?

Був мовний бар’єр. Я приходив у магазин, хотів щось купити, але не знав, як це назвати по-чеськи. Тоді я бачив, що і самі чехи відчували дискомфорт і демонстрували небажання спілкуватися зі мною. У нас, в Україні, навпаки люди стараються знайти підхід до іноземців.

Я відчував, що чужий там, бо не міг вільно спілкуватися чеською мовою. У мене навіть був момент, коли мені один чех сказав: «Ти ж перебуваєш у Чехії, тому мусиш говорить чеською».

Але за той час, що я був на заробітках, я вивчив мову. Вона чимось схожа до польської і навіть трохи до української.

Загалом я почав нормально розуміти мову десь після року перебування у Чехії. Ми тоді якраз познайомилися з моєю теперішньою дружиною Крістіною. Вона тоді ще була студенткою у Чехії, і давала мені різні книжки, аби краще навчитися читати і писати чеською.

- Як ви познайомилися з дружиною в Чехії?

Я шукав квартиру, а Крістіна якраз здавала в оренду кімнату. Вона тоді вчилася у Чехії. Ми домовились, що я прийду подивитися кімнату. Але у той день я не зміг, бо був дуже втомлений і чесно кажучи забув. Крістіна ж дуже сильно розізлилась, бо чекала мене, а я навіть не подзвонив і не попередив, що не прийду.

Потім я подзвонив, вибачався, пообіцяв купити шоколадку. Ми вже домовилися, що я знову прийду подивитися на кімнату. Я тоді не забув, і приніс їй шоколадку з горішками.

Потім ми якось говорили, і я запитав, чи вона ще злиться на мене. А вона сказала що ні, бо я її підкупив шоколадкою. Хоча шоколадка виявилась така, яку вона не любить.

Загалом ми тоді досить довго спілкувалися і дійшли висновку, що їй краще шукати на підселення дівчину. А ми продовжимо спілкуватися далі. Так наше спілкування і переросло у зустрічання.

- Чому ви вирішили поїхати з Чехії?

Нам у Чехії не продовжили документи на легальне перебування в країні. Ми разом здавали їх одному чоловікові, щоб він допоміг нам продовжити візи. Але попали на аферистів. Вони взяли від нас гроші, але конкретної інформації не давали. 

Вони нам не сказали одну важливу річ, через що ми втратили документи. Якщо тобі відмовляють у продовженні візи, то протягом 14 днів ти маєш право подати апеляцію, і в Чехії далі розглядають твої документи. Тоді нам мав прийти попереджувальний лист, але через незрозумілу причину, він так і не прийшов на мою пошту. Ми взагалі не знали, що цей лист має прийти. Коли лист приходить на пошту, вони паралельно вивішують його у себе на сайті, але вже через кілька днів - знімають.

Тому сталася така ситуація: ми чекали лист, який нам повинен прийти, аби подати апеляцію і щоб нам продовжили розгляд документів. Але коли нам нічого не приходило протягом двох-трьох тижнів, ми пішли у поліцію. Там нам сказали, що вже запізно.

Ми були здивовані: як усе? Яка причина?

Тоді у поліції пояснили, що нам надсилали лист в електронному вигляді і вивішували його у себе на сайті. Ми мали його прочитати і вже з ним прийти до них.

А так як ми цього не зробили, термін минув, у поліції нам сказали: «Вибачте, але ми більше нічим не можемо вам допомогти».

Тоді ми звернулися до адвоката. Йому ми також заплатили гроші. Але адвокат написав у заяві - «ми не згідні з вашим рішенням» тощо. Тобто він не оформлював заяву згідно з вимогами, а написав це такими простими словами, як ми говорили. 

Тому коли ми прийшли у поліцію, нам сказали «до побачення». Протягом 30 днів ми мали виїхати з Чехії, бо в іншому випадку у нас би почалися проблеми.

- Що ви вирішили робити, коли вам не продовжили документи на легальне перебування в Чехії? 

Ми почали думати, чи їхати в Україну, чи їхати в Росію, звідки родом Крістіна. Тоді вже й вирішили поїхати в Іркутськ.

Крістіна: Мені батьки запропонували, що в Іркутську є своя квартира і там можна жити. Ми в Росії прожили 8 місяців, і я там ледь-ледь знайшла роботу. Дуже важко з тим було. Багато людей взагалі мене питали, чому я сюди приїхала, що це мені не Європа, а Росія, тут зовсім інші правила і тд.

Мені було важко, бо люди були досить злі до мене. Ніколи не думала, що я приїду у Росію і матиму проблеми з пошуками роботи. Я не могла влаштуватися працювати ні в ресторан, ні в кафе. Я шукала роботу адміністратором чи менеджером і не хотіла працювати офіціантом, бо вже мала досвід.

Але мені всі говорили: у тебе є досвід у Європі, але немає в Росії.

Тоді я влаштувалася працювати консультанткою у магазин. Місяць я пропрацювала у відділі косметики і просто втекла звідти. Там зі мною взагалі «не рахувалися». До цього, в Чехії, з власниками кафе чи на інших роботах у мене завжди були хороші відносини, вони не принижували мене і ставилися з повагою.

А коли ми переїхали у Росію, я приходила додому і плакала. Саша взагалі не міг знайти роботу. У Росії готові були взяти на роботу людину з будь-якою національністю, але не українця.

Олександр: Я проходив співбесіди, але ні на одній роботі я не почував себе нормально. Мене не гнобили і не обзивали, але говорили: «Ну ви нам підходите, але ми ще маємо уточнити все зі своїм начальником».

Росія велика країна з різними людьми, але у Москві більше таких «москалів». Тоді на одній роботі мені сказали, що подзвонили до свого начальника у Москву, а він сказав, що «можете брати робітників з Казахстану, з Узбекистану, з Монголії, але українців ми не беремо».

Я сказав просто «ок». Ми тоді сміялися з Крістіни батьками, що якась дурість.

Після того як я працював у Чехії, і мав там нормальні зарплати, не був готовий працювати у Росії лише на їжу. Я знав, що ми хочемо і в кіно сходити, і в кафе чи ресторан поїсти.

Тоді ми з Крістіною вирішили переїхати в Україну і пробувати щось вже тут. Я зважив усі ризики і зрозумів, що «треба звідти валити».

Тоді я поїхав на 1,5-2 місяці в Чехію. Я був щасливий, бо знову відчував себе чоловіком, годувальником, і не було відчуття раба.

- Коли ви приїхали в Україну, як і чому вирішили відкривати кав’ярню?

Крістіна: Ну ми не одразу відкривали кав’ярню. Спочатку мені треба  було попрацювати, подивитися як тут усе працює. Я влаштувалася неофіційно на роботу в одну з кав’ярень. Бо в Україні для офіційного працевлаштування треба прожити 2 роки.

Олександр: Росіяни можуть в Україні вести бізнес і платити податки. Але працювати офіційно вони не можуть. Ось в нашому кафе Крістіна є офіційною власницею за документами. Вона має право вести бізнес, наймати скільки хоче працівників, але сама працювати не може. Є такі робочі нюанси у нашому законодавстві.

Зараз в основному в кав’ярні працюю я. Крістіна більше буває вдома, відпочиває.

Розумієте, у нас небагато клієнтів, бо не всі ще знають про нашу кав’ярню.

- Чому ви вирішили відкривати саме кав’ярню?

Крістіна: Я взагалі люблю ресторанний бізнес. Правда, до ресторану мені ще далеко звісно, бо у мене мало досвіду. А от маленьку кав’ярню ми мали можливість відкрити і це хороший  шанс усьому навчитися.

Олександр: Цей бізнес був відкритий для того, щоби ми набиралися досвіду і розвивалися у цій сфері. Ми орендуємо приміщення. У нас по умовах франшизи був зроблений спеціальний дизайнерський ремонт, який розробляли для того, аби використати ефективно кожен сантиметр кафе.

Починати бізнес в Україні найкраще, коли є своє приміщення, і не треба платити оренду. Ось наприклад, заробили ви у місяць 5 тисяч гривень, і знаєте, що це ваші гроші, і нікому нічого не треба віддавати.

Тому коли невеликий обіг, а крім того ще й половину виручених коштів треба віддавати за оренду, це досить складно. І я маю намір знову підкочувати рукави і їхати в Чехію на заробітки. Мені повезло, бо я маю до кого туди поїхати у будь-який час.

- Де брали гроші на відкриття кав’ярні?

Гроші на відкриття кав’ярні ми заробили в Чехії і батьки трішки допомогли. В Україні на відкриття своєї справи потрібні великі суми.

Ми так придумали, що в асортименті маємо багато авторських напоїв і кави, що людям дуже подобається. І ціни у  нас менші, а ніж в інших кав’ярнях.

- Як чехи та чеські роботодавці ставляться до українських заробітчан?

По-різному. Усе залежить від людей. Чеські роботодавці не мають пріоритетів щодо заробітчанина. Їм головне, аби людина була працьовитою. 

Наприклад, якщо це будівельна бригада без гучного імені, то роботодавець пропонує їм низьку ціну за роботу. Тому,  якщо вони щось зроблять не так, їм скажуть «до побачення».

Але от мій брат, він збудував багато будинків і має гарну репутацію. Наприклад, ви з чоловіком хочете побудувати будинок і вам рекомендують мого брата. Ви зустрічаєтесь, і він вам говорить: «Я у певному селі дві хати побудував. Хочете, я дам номер телефону власників і ви самі у них все запитаєте щодо нашої роботи».

Тоді люди між собою зідзвонюються, приїжджають одні до одних і показують як усе зроблено. Чехи привітні. Вони можуть сказати, що їм робітники щось зробили не так. Але тоді вони домовлялися з бригадою, і знижують ціну за оплату своєї роботи. Тобто бувало, що половину суми робітникам заплатили, а решту – ні.

Або хвалять роботу і показують, як усе класно зробили. Чехи не будуть обманом нахвалювати роботу, якою не задоволені. Вони дають рекомендації і серйозно до цього ставляться.

Тому якщо фірма має ім’я, нормальних працівників, то і заробляє хороші гроші. Все проявляється у роботі. Тобто якщо ти хороша фірма – маєш замовлення і роботу.

- Що можете порадити українцям, які збираються їхати на заробітки у Чехію?

Найперше – варто їхати у Чехію на роботу. В Україні на заробітну плату існуєш, а не живеш. Тому варто спробувати. 

Єдине, що українцям які вперше їдуть у Чехію, я раджу їхати тільки легально і шукати в інтернеті роботу через перевірені фірми. Є конкретні компанії, які допомагають з документами, займаються цілим пакетом. Тому у вас не буде жодного дискомфорту і проблем в отриманні візи.

Фірми переважно пропонують роботу з чистим заробітком. Так, вам краще заробляти 22-25 тисяч корун у місяць, а не 35 тисяч і з них ще 15 віддавати за страхівку і різні документи.

От наприклад, вам потрібно медичну довідку оплатити. Відповідно тим займається фірма. Точніше, у ній є люди які цим займаються, а якщо від вас щось потрібно – вас візьмуть на годину-дві й усе. Коли фірма усім займається, то й менше клопоту.

- Як змінили ваше життя заробітки у Чехії? Який вклад у життя зробив цей досвід?

Найперше – я знайшов чудову дружину в Чехії.

По друге – це досвід. У мене дуже змінилися думки. До Чехії я думав про дискотеки, розваги, не було серйозних намірів щодо майбутнього. У Чехії я почав нормально заробляти і думати, куди ці гроші можна вкласти, що з ними можна зробити, і як їх використати. Бо коли заробляєш 4 тисячі, а коли 30 тисяч – це суттєва різниця. Менше звертаєш увагу на ціни, більше собі дозволяєш.

Ну і досвід з роботою. Я весь ремонт у квартирі робив сам, побутові речі сам роблю, не викликаю майстрів. За що я дякую роботі у Чехії – це досвід, що я зараз сам можу вдома будь-що зремонтувати. 

Ось так Чехія і змінила мене і моє життя.